***Христина Бондаренко. "Людина року".

Соромно, але це перший у моєму житті блог. Не соромно, що на події, про яку писатиму, теж була уперше.

Отже,  моя давня і хороша подруга номінувалася цьогоріч на премію «Людина року». Оскільки подруга, як я вже сказала, давня і хороша, відмовитися піти з нею разом під приводом «немає що одягнути на таке свято» було б, як мінімум, не доречно та etc.

Було трохи зимно, неприємно і дощило. Жінкам у довжелезних сукнях і кілограмових прикрасах  довелося чимчикувати пішки від стоянки до центрального входу. Перехожі не те, щоб сахалися від такого видовища, швидше жалісно дивилися на вкритий сиротинцями бомонд.

Червона доріжка. Акуратна черга по двоє. Хто намагається всунутися поза нею  - отримує нищівний погляд від селебрітіз. Ми з подругою чемно її вистояли. Позаду нас була пара у червоному. Колір хлопчиного костюма від Вороніна (він так голосне про це говорив навіть тоді, коли його про це не питали)  мені чомусь нагадав Олександра Гріна – такого кольору я у дитинстві собі уявляла його «Алые паруса».

У залі стояв нестерний запах парфумів. Гірший, ніж біля стійок у Брокарді. Ми нарешті всілися. До початку лишалися лічені хвилини, у залі вимнули світло. І почалася боротьба за місця. Трохи далі від нас вмостилася донька Ківалова з кавалером, але буквально за декілька хвилин її попросили піти, бо, бачте, не на своє місце втрапила.  Хіба ж ці адміністратори могли знати, що її батько цього вечора стане юристом року!!! Зал, правда,  вітав його мовчки. Подекуди перешіптувалися і лише чета когось з організаторів заходу, яка, до слова, сиділа саме за нашими спинами, якось сором’язливо час від часу вигукувала: «Браво». За лаштунки Ківалова теж вивели майже у напівтиші. Аплодував лише голова міжнародної асоціації юристів, який повісив на відомого у народі «підрахуя» синю стрічку.

Далі був Малінін. Виконав дві пісні російською, але першу чомусь назвав українською,  бо, мовляв, народилася вона,  «на Украине».
 
Потім ми нарешті пішли. Другу частину не витримали. На вулиці було так само зимно, а дорога перед палацом була суцільною парковкою. Дорогі джипи у два, а то й у три ряди, чатували на своїх господарів.  За чотири години, яке тривало перше відділення, автоінспекція чомусь так і не помітила  корки.
 
…..Подруга статуетку не отримала. Каже, не надто й хотіла. Моя інша подруга мене присоромила. Мовляв, нині у тренді пір’я у сукнях і не лише на них. А наостанок порадила більш доброзичливо ставитися до світських раутів.
Я сказала, що подумаю…. 
                                                          Христина Бондаренко

http://blogs.korrespondent.net/journalists/blog/krisgtinag2003/a34596